Районна газета

ОБ’ЄКТИ ЕКСКУРСІЙНОГО ПОКАЗУ

У центрі м. Путивля на високому пагорбі знаходиться Городок– дитинець давньоруського Путивля, древнє путивльське городище, пам'ятка археології національного значення. У північній частині Городка збереглися залишки високого давньоруського валу. 

Перед входом на Городок знаходиться восьмигранна  водонапірна башта, побудована у 1910 р. Її архітектура (готичний стиль) нагадує середньовічні феодальні замки і фортеці (напівкруглі вузькі вікна-“бійниці”, стрільчасті арки із зубцями угорі). Висота 15 метрів.

У південно-східному куті городища знаходиться скульптура Ярославни, у центрі -  пам'ятний знак на братській могилі воїнів, що загинули при захисті Путивля від монголо-татар у 1239 р. На площадці городища в даний час розташований парк. Сьогодні Городок є улюбленим місцем відпочинку путивлян і гостей міста. Звідси відкриваються чудові види на Молчанський монастир, на річку Сейм і засеймські далі, на Никольську гірку.
На схід від Городка, на одному з присеймских пагорбів, розташований архітектурний ансамбль Молчанського монастиря (XVI-XIX століття). Головним об'єктом ансамблю є собор Різдва Богородиці, побудований у 1575-1585 рр. Це – найдавніша за віком архітектурна пам`ятка Путивля. За архітектурою відноситься до українського бароко. Вузькі потайні сходи з другого поверху собору ведуть нагору, у так звану кімнату Лжедмитрія І, де в 1605 р. знаходилася його резиденція. Святинею монастиря є  Молчанская ікона Божої Матері, один із списків явленої в 1405 р. ікони Пресвятої Богородиці. Поруч із собором розташовані й інші будівлі : дзвіниця (XVI-XVIII ст.), церква Іоанна Хрестителя (1866-1869 р.), настоятельський корпус, трапезна (XVIII ст.), Татарська вежа (XVI ст.), келії (XIX ст.) та інші споруди. Молчанський монастир відроджується, стає справжнім духовним центром регіону. Сьогодні це діючий жіночий монастир.

 

На північ від центру міста знаходиться архітектурний ансамбль колишнього Свято-Духівського жіночого монастиря. Монастир був заснований у XVI ст. та ліквідований у 1770 р. згідно указу Катерини II. Архітектурною домінантою ансамблю є Спасо-Преображенський собор, будівництво якого велося з 1617 по 1707 р. В архітектурі собору повною мірою відбилися характерні риси московського зодчества XVII ст. Споруда собору монументальна і велична. Кубічна основа з шатровим дахом увінчана п'ятьма витонченими маківками. Інтер'єр собору вражає розмахом і висотою внутрішнього простору. Особливу історичну  і художню цінність має іконостас, який казковим килимом перекриває від низу до верху усю вівтарну частину храму. Ікони нижнього ярусу – найбільш давні, відносяться до XVI ст. Інші ікони писані у XVIII-XIX ст.

У центрі собору на довгому залізному ланцюзі висить срібна люстра, виготовлена в 1692 р. у м. Нюрнберзі і подарована собору Петром I. Південніше собору розташована надбрамна Хрестовоздвиженська церква-дзвіниця, побудована в 1697-1707 рр. у стилі українського бароко. Існує легенда, що у Хрестовоздвиженській церкві знаходилася келія, в якій жила царівна Софія, заслана сюди Петром I після стрілецького бунту.

Поруч з ансамблем колишнього Свято-Духівського монастиря височить старовинна будівля колишнього ремісничого училища, а нині – сільськогосподарського технікуму. Будівля споруджена на кошти московського купця, путивлянина за походженням  М.С. Маклакова. Ця споруда, схожа на палац, є справжньою окрасою міста Путивля.
У західній частині Путивля велично підіймається над навколишньою забудовою церква Миколи Козацького. Церква побудована в 1735-1737 р. на кошти українських козаків, які проживали в Путивлі. Храм споруджено у  стилі українського бароко з елементами класицизму. Споруда красива, відрізняється своєю монументальністю і є однією з архітектурних перлин Путивля.

У XX столітті зведено ряд пам'ятників монументального мистецтва – Ярославні, С.В. Руднєву, Меморіал Перемоги. Пам’ятник С.А. Ковпаку встановлено на Нікольській гірці. Звідси відкривається напрочуд гарний краєвид на річку Сейм.

Путивлянам і численним гостям добре відомий красивий, у неокласичному стилі, будинок по вул. Кролевецькій. Тут, у самому центрі міста знаходиться Путивльський краєзнавчий музей – сховище історичних і культурних цінностей. У числі раритетів – тронне крісло самозванця Лжедмитрія І і скульптура “Христос у темниці”, привезені їм із Польщі, дзвін – подарунок Путивлю від царя Михайла Федоровича – першого царя з династії Романових, Євангеліє 1618 р. московського друку, дві шафи XVII ст., що належали гетьману І. Мазепі та багато іншого.

 

За 10 км на захід від Путивля знаходиться Спадщанський ліс, де в роки Великої Вітчизняної війни зародився могутній рух народного опору в Україні.

Перед в’їздом у ліс споруджена стела “Народні месники”. Вона символізує основні етапи партизанського руху в Україні: від невеликих груп і загонів – до великих з'єднань і партизанських дивізій.

 

У центрі лісу, на мальовничій галявині, знаходиться Музей партизанської слави. Він був відкритий у 1956 р. Нині в його експозиції виставлені сотні фотографій, документів, зразків зброї, боєприпасів, інших предметів, що у яскравій, образній формі розкривають велич народного подвигу в роки Великої Вітчизняної війни.

Перед музеєм  - Алея Героїв із бюстами 10-ти партизанів-ковпаківців, а поруч – величний монумент “Партизану Великої Вітчизняної війни”.

Неподалік від музею знаходиться корпус німецького танка, захопленого партизанами в бою 19 жовтня 1941 р.

   

Далі туристам пропонують оглянути партизанський укріпрайон. Тут можна побачити 9 партизанських землянок, пам’ятник на братській могилі партизанів і “Партизанську ялинку”, яку партизани мали намір установити на честь Нового року в звільненому Путивлі.

Спадщанський ліс – це не тільки історія, це – унікальний об'єкт природи, що знаходиться під охороною держави. Тутешні красоти, достаток грибів і ягід, приваблюють путивлян і приїжджих.

На сході Путивльського району розташований цілий комплекс історичних місць, пам'яток архітектури й археології.

Насамперед, це знаменитий Софроніївський монастир біля села Нова Слобода. Монастир заснований у XIII столітті й у плині тривалого часу був одним з найважливіших духовних центрів України і Росії. На жаль, у XX ст. більша частина монастирських споруджень зруйнована, збереглися лише чотири наземні будівлі.

Особливо слід відзначити печерний комплекс монастиря. Туристи можуть оглянути підземні келії, і навіть підземну печерну церкву. Найдавніші з печер датуються XIII століттям. Нині більшість ходів і приміщень завалені, але і те, що можна подивитися, залишає неповторне враження.

Ще більше вражає велична природа навколишніх місць: Чудна гора, на якій розташований монастир і неозорі далі, що відкриваються з її вершин. Нині Софроніївський монастир відроджується. Уже відновлений лікарняний корпус з  храмом Іллі Пророка(1911р.), надбрамна Покровська церква (XVIIІ ст.), трапезна (XVII ст.). З кожним роком збільшується число поломників і туристів, що йдуть і їдуть поклонитися цій святині.

Село Нову Слободу називають “українською Хатинню”. 7 липня 1942 р. фашисти знищили тут 586 мирних жителів. У пам'ять про жертви фашизму в центрі села відкрито меморіал із каплицею «Дзвін Скорботи».

На високому пагорбі знаходиться сільська церква, велична споруда якої приваблює погляди туристів.